Menu

Крок уперед, 22 роки назад або чому економіка приречена на подальше «покращання»

  • Автор: Super User

Хочеться звернутися до всіх, хто вірить, що він «контролює» новий уряд і його рішення, до тих, хто «надіється на людину», і хто сподівається, що останні зміни у суспільстві призведуть до економічного зростання принаймні у середньостроковій перспективі.

Всі події останніх днів – суцільне дежа-вю. У 1992 р., почалися масові перейменування вулиць, демонтаж монументів, прийняття мовних і інших гострих питань, за якими слідували економічні реформи, кредити МВФ, делегації іноземних «експертів», «потоки інвестицій». І 8 років економічного спаду, поки світові ціни на метал не почали рости. Тому дискусії про повну «зачистку», «перезавантаження» органів влади виглядають занадто оптимістичними. Як і розмови про необхідність кредиту МВФ. І не важливо, що ті ж особи, що й були в 90-х намагаються провести черговий раунд економічних реформ. Питання не в старих реформаторах, хай у них будуть нові ідеї, чи нових реформаторах з традиційними ліберальними ідеями. Проблема зовсім в іншому. У відсутності критичного погляду на економічні проблеми. Зосередження дискусій і громадської думки на питаннях нині лежить у площині «хто більше винен» у економічному спаді. І розповсюджуються економічні міфи, на основних з яких хочу зупинитися нижче.

Перший міф. Про кредити МВФ чи допомогу ЄС

Оригінальністю ці розмови не відрізняються з 1992 р., от тільки обсяги необхідної допомоги підвищилися до 35 млрд дол. Стосовно підтримки ЄС, то наразі жодної вагомої допомоги, яка б сприяла структурним змінам чи зростанню ефективності функціонування економіки, з боку іноземних організацій не було. Звичайно, виділялися кошти на реформування певних структур, тимчасову підтримку платіжного балансу, розвиток демократичного суспільства, поради зарубіжних «експертів». Ще не так давно деякими європейськими структурами бойкотувалося Євро-2012, який проводився тодішнім урядом, але за кошти наших платників податків. Ще не так давно європейські банки активно скуповували вітчизняні далеко не на користь розвитку нашої економіки. Не так давно (практика ще не скасована) європейські візові структури вимагали вишукуватися в чергу простих громадян задля демонстрації доходів і банківських вкладень, при цьому безперешкодно допускаючи до себе олігархів, які вкладали кошти в їх економіку, не цікавлячись джерелами походження. Тому і не дивне прагнення деяких з них видавати «допомогу» незначними траншами, відповідно до виконаних реформ.

А чому б не презентувати (а цього зроблено не буде, бо як завжди – немає часу) розрахунків – наскільки втрати від запровадження вимог потенційних кредиторів у вигляді скорочення споживання через лібералізацію цін, принесуть економічну чи соціальну віддачу в найближчій перспективі. І це при тому, що понад 70% нових кредитів в економіку йдуть у непродуктивні операції.

Другий міф. Про іноземні інвестиції

Міф про притік масштабних інвестицій завдяки підписанню якихось угод – найбільше пострадянське окозамилювання. Ринок інвестицій не був ні для кого закритим. По-перше, приватних інвесторів на пострадянському просторі цікавить рентабельність не менше 50% (а за умов політичної нестабільності – всі 70%), по-друге, сьогодні без угод інвестори йдуть у ті країни, де висока продуктивність. Одна річ уряди, інша – приватний бізнес Їх цікавлять реальні методи захисту інвестицій.

І головне для сьогоднішньої економіки – характер цих інвестицій. Звичайно, після приходу помаранчевої влади інвестиції з ЄС пішли рікою. Тільки переважно в банки, які кредитували купівлю імпорту громадянами, а ще в роздрібні мережі, нерухомість. Скільки було технологічних інвестицій – точно сказати важко, напевне, в не дуже значних обсягах Для економіки в сьогоднішніх умовах треба перше – низькі відсоткові ставки, друге – ріст продуктивності стратегічних секторів. Жоден кредит не тільки не допоможе, він буде лише адреналіном важко хворому.

Третій міф. Про покращення торгового балансу після вступу до економічних угруповань

В СОТ ми вступили в 2007 р., через рік після того, як торговий баланс пішов у мінус. Після того він продовжив розширюватися. Чи були якісь дискусії з приводу потенційних наслідків вступу до СОТ до 2007 р? Були, навіть довелось чути думку одного відомого діяча ще в 2002 р.: «нам туди потрібно, бо Росія вже подала заявку». Що ж, вступили до СОТ раніше Росії. Сьогоднішні аргументи – нам треба підписувати угоду з ЄС, все ж таки краще, ніж з Митним союзом. Третього шляху напевне не вбачається…

Четвертий міф. Консультації з зовнішніми експертами

В економіці, яка поступово втрачала позиції в аерокосмічній галузі, програмуванні і машинобудуванні та багатьох інших, лібералізація ринку без довгострокових інвестицій не тільки не прискорює, а й гальмує розвиток. Поради про лібералізацію руху капіталу і фінансового сектору йшли ще в 90-х під тиском МВФ. У 2012 р. МВФ офіційно заявив про необхідність контролю за рухом капіталу на певному етапі розвитку країни. Про лібералізацію банківської системи і фінансового сектора вели розмову до кризи 2008 року.

Зараз контроль за фінансовим сектором посилюється майже в усіх розвинених країнах. Китай давно відмовився від послуг експертів ліберального кола і практично безкоштовно використовував той досвід регулювання стратегічних секторів і фінансового ринку, який вважав прийнятним для себе при тому, що рівень доходу населення був нижчий, ніж в Україні. Зараз Китай має темп приросту ВВП у середньому 7,5% на рік.

Нині деякі економічні експерти говорять про те, що нам принесе реформа силових структур. І щось заявляють про відкриття ринку та інвестицій. Досвід Китаю показав, наскільки це тривалий процес, і навіть за сьогоднішніх умов країна не поспішає до торгової та фінансової лібералізації.

П’ятий міф. Про лібералізацію курсу гривні, тобто про вільне курсоутворення

Значимість відсоткових ставок відсувається на другий план, хоча досвід багато разів свідчив: навіть короткострокова девальвація призводила до довгострокових негативних наслідків, зокрема вилучення гривневих депозитів, підвищення рівня доларизації, падіння обсягів ліквідності і в кінцевому рахунку – до зростання відсоткових ставок і неможливості кредитуватися пріоритетним секторам економіки. Те, що просять зарубіжні кредитори чи експортери, далеко не завжди йде на користь фундаментальним факторам економіки – вартості фінансового ресурсу і продуктивності. Тут потрібне знаходження рівня балансу між реальною девальвацією і збереженням умов ліквідності.

Шостий міф. Про необхідність скасування субсидій у ряді секторів

Ця теза знову озвучуватиметься зарубіжними «експертами» і «донорами» фінансової допомоги. Проте варто пам’ятати, що субсидіювання у розвинених країнах і Україні – дві різних речі. Інше питання, чи це трансформація цих субсидій для зменшення корупції і фаворитизму.

Список міфів можна продовжувати й надалі, Однак скільки б ми не вели розмов про катастрофічність нинішньої ситуації і взяття на себе непосильних зобов’язань з порятунку економіки за рахунок зовнішніх кредитів, відсутність передумов саме для внутрішніх інвестицій і мобілізації внутрішніх фінансових ресурсів є факторами довгострокового спаду. Внутрішні ресурси в Україні є. Обсяг заощаджень підприємств і фізичних осіб у вигляді банківських депозитів складає 650 млрд грн., що еквівалентно 60 млрд дол.. Додайте сюди обсяги валютної готівки на руках населення на рівні понад 40 млрд дол. і кошти на рахунках вітчизняних підприємств і маємо понад 130 млрд дол. – приблизно у 8 разів більше, ніж усі кредити, що можемо одержати від європейських і американських структур з їх вимогами щодо лібералізації. Постає питання – як зробити, щоб ці кошти працювали на потреби інвестиційного розвитку, як підвищити довіру до влади на рівні, не нижчому, ніж довіра до банків? Як підвищити довіру до НБУ після нещодавнього відпущення у «вільне плавання» гривні? І які заходи передбачаються для проведення політики імпортозаміщення?

На мій погляд, є декілька шляхів. По-перше, необхідно зупинити падіння інвестицій в основний капітал (-12% за 2013 рік). Ще не було прикладу економічного зростання після їх спаду у наступні два роки. Потрібне фінансування пріоритетних галузей з будь-яких джерел. А ще – підвищення продуктивності за рахунок оптимізації витрат, використання залучених ресурсів, запровадження нових технологій.

По-друге, роль фінансового сектора потрібно трансформувати, адже накачування грошової маси чи залучення зарубіжних позик дасть черговий сплеск кредитування в роздрібний сектор, роздрібних мереж. Для цього слід підвищити роль державних банків у фінансуванні інвестиційних проектів. По-третє, варто посилити тимчасовий захист внутрішнього виробника, а не брати «кредити під їх товари». І – негайний перегляд положень Угоди про асоціацію, якщо є рішуче бажання її підписати. Інакше це стає вже не «політичним самогубством» для нового уряду, а економічним.

Всі ці питання вимагають негайного широкого обговорення. Потрібне створення дискусійного кола з участю економістів, підприємців, урядовців. Публічне обґрунтування кожного рішення з приводу залучення і використання кредиту, підписання угод про співробітництво, приватизацію того чи іншого об’єкту, регулятивних змін в банківському секторі з поясненням, як вони вплинуть на підвищення економічного зростання, створення нових робочих місць чи впровадження інноваційних розробок у майбутньому. Необхідна прозорість усіх рішень і аргументація «за і проти». В іншому випадку нам «світить» два варіанти. Перший – варіант повної лібералізації притаманний правлінню В. Ющенка на користь іноземних спекулянтів і ТНК. Другий – тотальний контроль за всіма сферами і «олігархізації» періоду В. Януковича. В обох випадках матимемо втрату робочих місць, затяжний економічний спад. І нові політичні баталії. Аби на цей раз обійшлося без людських жертв…

Сергій КУЛЬПІНСЬКИЙ,
кандидат економічних наук

Источник: НА

Добавить комментарий


Защитный код
Обновить